від Сяну до Сяну

История 2-го Зимнего похода армии УНР (точнее, Волынской группы; ноябрь 1921 г.) — сплошной кровавый абсурд. Но и там можно найти что-то поучительное.

( Читати більше )

 
У Сумах через Януковича людей не пускали в магазин і заборонили яйця
 
Це просто якась напасть, так далі неможна жити, людство у небезпеці!
 
Вважаю просто нагальним проведення колективного доброчинного терапевтичного заходу з лікування
вже наявної ооцитофобії та профілактики її потенційної пандемії серед громадян України!
 
Найпекучішого удару страшній хворобі буде нанесено, якщо кожен візьме в руки по яйкові (можна навіть
вареному) і усі разом продемонструют представникам найбільш уразливої групи ризику — чиновникам
усіх можливих рівнів та відомств — що своєчасне нанесення синім фломастером літери «Я» повністю
нейтралізує і так уявну небезпеку (це такий відомий трюковий психотерапевтичний прийом, що широко
використовується при лікуванні подібного роду неврозів, коли «Яйце» неначе персоніфікується
і психолочічно ототожнюється з індивідуальністю хворого знімаючи страхи через уявний ланцюжок: «Я — яйце»).
 

 
Головним гаслом сеансу повинно стати «Нє бойся, Я с тобой!»
 

 

Останні події показують, що деяким політичним силам пора вже приєднуватись до новомодного тренду - хронологічного логотипінґу. Винахід скромно належить автору цих строк.

Наглядний зразок додається:

Люблю, коли думки співпадають:

В Україні не перевелися принципові люди. І які ж то люди! Хай там що діятиметься, хай там які жахіття буятимуть у політичному житті, для них головне – принципи. За будь-яких обставин. За будь-яку ціну. Небагато народів може похвалитися такою принциповою публікою: хай усе пощезне геть і навіки включно з рідною країною, але принципи мають восторжествувати. Ось знана письменниця, а водночас іще й науковець-гуманітарій гордо заявляє в інтерв’ю російському «жовтому» журналу: я, мовляв, виступила речницею і натхненницею найпотужнішої на сьогодні в Україні партії – тієї, що проти всіх! На президентських виборах нас було тільки 4%, а зараз уже 25%! У нас є принципи – нам не підходить ніхто з чинних українських політиків, ми відкидаємо цю кланову колотнечу, хочемо зовсім іншого!

( + ) Що ж, кількість тих, кому «по барабану» українська політика, а разом із нею нерідко й Україна як така, справді чималенька. І вона зростає. Ось тільки чи є таке зростання симптомом ствердження демократичної перспективи країни? У 1918–1921 роках «противсіхів» було куди більше. І під час штурму військами Муравйова Києва, і під час «розбірок» між Скоропадським та Директорією, і під час спроб Петлюри за польською допомогою вибити червоних із Центральної та Східної України. Скажімо, якби у Києві в січні 1918-го всі офіцери-фронтовики взялися за зброю (по неї далеко не треба було йти – вдома в кожного щось було, а до того ж у місті розташовувалися величезні склади спорядження колишнього Південно-Західного фронту російської армії), то легко розгромили б недисципліновані більшовицькі загони, а про особливості державного устрою України можна було би подискутувати потім, за сприятливіших умов. Але ні! У всіх були незламні принципи. Як наслідок – значну частину цих дуже принципових осіб (бойових офіцерів з орденами за хоробрість!) розстріляли більшовики. Разом із їхніми принципами та перспективами української демократії. Варто згадати й не менш незламний принцип голови Директорії Володимира Винниченка та його однодумців: «Україна робітничо-селянська або ніякої!» – та прямі наслідки його реалізації, серед яких і капітулянтська політика щодо дій Москви, і загравання з плебейством водночас із нехтуванням «попутниками», себто вітчизняною інтелігенцією, і вилучення з українського війська тих командирів, які намагалися його дисциплінувати... Та що вже казати, навіть отамани Холодного Яру, незламні борці за свободу нашої держави, влітку 1920 року стали жертвами своїх принципів (разом із самою Україною): їм не дуже подобався вимушений союз Петлюри з Пілсудським, тому вони не вели активних дій і не скористалися унікальним моментом: коли Червона армія пішла на Захід, не вдарили по фактично порожньому Києву, в якому були тільки тилові служби та чекісти. А це могло би докорінно змінити перебіг війни, але на заваді стали принципи. І коли отамани очуняли, було вже пізно... ( + ) (с)

...Польський філософ-дисидент Лешек Колаковський свого часу опублікував есе «Похвала людській непослідовності», у якому спрямував інтелектуальну іронію проти вузьколобої принциповості, що на практиці стає небезпечним і тупим догматизмом. Гадаю, і знана письменниця, і громадські активісти читали це есе. Але вирішили, що то про когось іншого, а не про них, непогрішимих...